З історії Макарівського району

Макарівський район розташований у західній частині Київської області. Межує з Бородянським, Києво-Святошинським і Фастівським районами Київ­ської області та Радомишльським і Брусилівським районами Житомирської області. Площа району становить 1362,4 квадратних кілометрів. Сільськогосподарських угідь — 49 082 гектари, із них — 46 240 гектарів ріллі.

Місцевість являє собою горбисту рівнину розділену річковими долинами і балками, схили яких в південній частині порізані вимоїнами і ярами. По території району протікає 15 річок, загальною протяжністю понад 360 кілометрів, найбіль­шими серед яких є Здвиж та Ірпінь. Північна частина Макарівського району належить до Київського Полісся. Південна, що майже повністю співпадає з межа­ми Бишівського району, який було ліквідовано у 1959 році, до Полісся не нале­жить. Народна приказка так і говорить: "Бишів з лісу вийшов, а до степу не дійшов". Загальна площа лісових насаджень — 35 487 гектарів. Ґрунти в північній частині піщані та супіщані, в південній — суглинкові, на заболочених ділянках — торф'яні. Клімат м'який, помірно вологий, невеликі морози часто змінюються відлигами. Літо у першій половині тепле, у другій — жарке.

З корисних копалин зустрічаються родовища цегляно-черепичної глини, карбонатної сировини, граніту, торфу і будівельного піску.

По території району проходить автомагістраль Київ — Чоп (Е-40), є залізнич­на станція "Буян" Південно-Західної залізниці.

До складу району входять 70 населених пунктів, об'єднані у 36 сільських та 2 селищні ради. Населення складає 49 600 чоловік.

З давніх-давен на території Макарівського району розміщувалися багато­людні поселення. Знайдено знаряддя праці та рештки поселень доби пізнього неоліту та бронзи поблизу більшості сіл району. Залишки давньоруських городищ ІХ-ХІІ століть виявлені у Бишеві, Андріївці, Мотижині, Небилиці, Рожеві, Чор- ногородці та поблизу сіл Козичанки, Великого Карашина, Мостища. З півночі на південь територією району тягнуться чотири Змієві вали — захисні споруди часів Київської Русі.

З 1320 року, після визволення України від татаро-монгольського іга, на території району з'являються литовські шляхтичі. Залишки шляху, що в народі звався Литовським, прослідковуються біля Четвертого Змієвого валу. Литовські феодали Івашенцевичі обрали своєю резиденцією село Вороніне. Згодом, у другій половині XVI століття, Макар Івашенцевич став тут постійно жити, а його на­щадки перейменували Вороніне в Макарів і самі стали писатися Макаревичами.

Яскраву сторінку вписали мешканці Макарівщини у літопис визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Сучасна територія району майже співпадає із межами тогочасних Макарівської та Ясно- городської сотень Київського полку та Рожівської сотні Білоцерківського полку. Ці сотні, складені переважно із місцевих жителів, брали участь у битвах під Зборо­вом (1649 p.), Берестечком (1651 р.) і Батогом (1652 p.).

Після того, як Росія, зрадивши українців, передала Польщі Правобережжя, Макарівщина знову опинилася під владою Речі Посполитої. Місцеві жителі брали активну участь у народних повстаннях: в 1664 році під проводом Децика, у 1704 — під керівництвом Семена Палія. А під час гайдамацького повстання Коліївщини (1768 р.) уся територія сучасного Макарівського району була під контролем відо­мого ватажка, уродженця села Грузького, Івана Бондаренка.

У1804 році Макарів та Бишів стають волосними центрами Київського повіту. У складі Російської Імперії становище міщан та селян не покращилося. Аж до 1917 року майже всіма селами котилися хвилі народних повстань.

1921 року Макарівщина та Бишівщина увійшли до складу Радянської України. У відповідності до постанови ВУЦВКвід 7 березня 1923 року було ство­рено Макарівський та Бишівський райони. Останній 4 березня 1959 року було ліквідовано, але лише 12 грудня 1966 року його територія увійшла до складу Ма­карівського району, який після того набув сучасних меж.

Голодомор 1933 року забрав життя біля 15 000 місцевих селян. Чорну сторінку лишили в історії і сталінські репресії кінця 30-х років XX століття.