Наш земляк - Данило ТУПТАЛО (Димитрій Ростовський)

Перше документальне підтвердження про Саву Туптала, сотника Київ­ського полку, знаходимо в Реєстрі українського війська 1649 року в списку Мака- рівської сотні.

Родина Тупталів прославилась в основному завдяки Димитрію Ростовському, в миру Данило Сави Туптало, який став відомим ще за свого життя.

Між іншим, його батько, Сава Григорович Туптало, був не менш відомою особою в свій час.

Дідом Сави був єпископ Інокентій Туптало, який виступив проти з'єднання української церкви з Римом на Брестському сеймі.

Григорій Туптало, батько Сави, був дрібним православним шляхтичем, мав маєток і проживав у містечку Макарів.

Тут народився Сава Григорович в 1600 році і прожив 103 роки. Це на його очах проходили такі великі події, як воскресіння української Православної ієрар­хії 1620 року, вся діяльність великого Митрополита Петра Могили (1624-1647), повстання гетьмана Богдана Хмельницького (1646—1657), учасником якого був і Туптало. А разом з тим — і вся Руїна (1657-1697).

Батько Сава Григорович мав що розповісти своєму великому синові, і історію України Димитрій знав з першоджерел.

Сава Туптало був досвідченим, загартованим в боях бійцем. Він брав участь майже в усіх битвах і походах, які вів Київський полк — військова одиниця війська Запоріжського — з 1649 по 1670 рік.

В 1656 році Саву Туптала вибирають сотником рідної Макарівської козацької сотні.

В 1661 році сотник війська Запоріжського уже служить в Києві. Це був виму­шений переїзд з усією сім'єю: в Макарів повернулась шляхта.

В тяжкому бою за Бишів з військом польським Сава Туптало потрапляє в полон. Польський гетьман Ян Собеський використовує Туптала як дипломата.

Після багаторічних митарств по дорогах війни Сава повертається в Київ. З честю відбуває службу. Уже маючи 85 років він міцно сидить в сідлі, збирає "митне" — плату за переправу через Ірпінь біля села Мостище.

Дружина Сави, Марія Михайлівна, разом з чоловіком багато уваги приділяла церковній службі. Часто сім'я жертвувала гроші, особливо на Кирилівський монастир.

У дрігй половині XVII століття козацтво велику увагу звертало на діяльність церков і монастирів. Багато козаків персонально служили в церквах. Десь в 1687 році Сава Туптало стає ктиторем (староста) Кирилівського монастиря.

Вся сім'я Туптадів-була відома серед міщан Києва, як щедрі меценати, які захищали православну віру. Вони давали гроші на утримання Києво-Могилян- ської академії, Кирилівської церкви, а свій двір і будинок Сава переписав церкві Миколи-Притиска.

Залишилося кілька портретів Сави Туптала. До 1760 року в Кирилівській церкві з лівого боку висів портрет глави сім'ї з написом: "Благочестивый муж Туптало Савва Запорожского войска честь и слава"

Рід Тупталів мав свій герб — червоний щит, на якому зображено грецьку буку "дельта" з православним хрестом над нею.

Святитель Димитрій Ростовський писав: "1703 года генваря, в 3 часа дня Богоявления представился отец мой Савва Григорьевич". 103-річного козацького сотника похоронили в Кирилівській церкві ліворуч від дверей, що ведуть на хори. Рядом з ним похована дружина Марія Михайлівна, яка померла в березні 1686 ро­ку у віці 80 літ, а в ногах — їх дочки.

В 1886 році "Киевские епархиальные ведомости" писали, що такої честі, як Сава Туптало, не знали навіть ігумени цього монастиря. Життя і діяльність родини Тупталів з Макарова навіки ввійшли у вітчизняну історію.

Ця родина була зразком української сім'ї другої половини XVII століття.


Народився Данило Савович Туптало в родині козацького сотника Сави Григо­ровича Туптала в Макарові 11 (день пам'яті Данила) або 17 (день пророка Данила) грудня 1651 року.

Батько й мати Туптала були глибоко побожні й благочестиві, такими вихо­вали й своїх дітей.

Початкову освіту Данило одержав у сім'ї від матері Марії Михайлівни. Ро­дина сотника Сави складалася з трьох доньок і сина.

Малий Данило був допитливим хлопчиком. На жаль, про його дитинство маємо мало відомостей. Дуже любив матір, про що свідчать його записи вже після її смерті. Хлопчик від природи був наділений спостережливістю і глибиною почуттів, мав нахили і здібності до навчання. На вигляд був русявим, із смаглявим і витонченим обличчям та глибокими сумними очима.

Садиба Тупталів займала чималу територію там, де нині знаходиться районна центральна лікарня.

Десь в середині 1661 року родина Тупталів переїздить з Макарова до Києва.

Сава Григорович продовжував службу у війську, а родина уподобала собі Кирилівський монастир під Києвом.

Усі три дочки сотника пішли на службу Господа і стали черницями. Жила сім'я на Подолі (поряд з площею Салтановського).

Сава Туптало побудував у Києві Йорданський жіночий монастир. І в цьому монастирі три сестри Данила були ігуменями одна за одною (Олександра, Марфа і Параскева).

Данила віддали в Могилянську Колегію в 1662 році — було йому 11 років. Ректором Колегії був І. Галятовський. Хлопець учився дуже успішно, навчався тут грецької, латинської та церковно-слов'янської мовам. Любив вірші і крас­номовство. Одним з його вчителів був о. Мелетій Дзик, який полюбив здібного Данила й багато дав йому у науці.

Провчився три роки. В 1665 році колегія була зруйнована. Молодий Туптало продовжував навчання приватно. Коли Мелетій Дзик став ігуменом Кирилів­ського монастиря, і молодий Данило став докінчувати свою науку в кирилівського ігумена. Хлопець був тихий і спокійний, дуже схильний до богословських наук.

9 липня 1668 року юнак з благословення своїх батьків постригся в ченці.

Постриг здійснив Мелетій Дзик, який нарік Данила Дмитром. За стародавнім звичаєм, при постризі в ченці міняється ім'я, а з старого імені залишається лише початкова буква. Що спонукало юнака до цього? Від природи добрий і чутливий він близько до серця сприйняв сумну долю України, яка задихалася під гнітом польських, литовських та московських панів. Цей період 1657-1687 років увійшов в історію України під назвою Руїни. Хлопець щоденно бачив навколо зруйновані села і міста, кров і сльози, злидні та розруху. Серце його стискалося від болю і горя. Тож вирішив словом Божим боротися проти зла.

Чернець Димитрій вступив до братства Кирилівського монастиря і про­довжував свою науку. Молодий чернець полюбив молитву, любив постити, багато читав. В березні 1669 року Димитрій одержав сан ієродиякона. Весь свій час він віддає служінню храму, продовжує свої наукові заняття, складає і пише проповіді, духовні вірші та інтермедії.

В 1675 році — в 24 роки отець Димитрій стає проповідником у Чернігові, де близько подружився з архієпископом Лазарем Барановичем.

І з цього часу Туптало розпочав невпинну службу Богові і українському народові.

За два роки перебування в Чернігові мудрість і людяність о. Димитрія, висока освіченість настільки піднесли авторитет, що його ім'я стає відомим в усій Україні, Білорусії і Литві.

Димитрій був ігуменом монастирів Батурина, Глухова, Чернігова, Новгород-

Сіверського, Києва.

За 24 км від Глухова над річкою Клевень стоїть Петропавлівський монастир, де по цей час збереглась келія, в якій жив о. Димитрій, ростуть старезні липи, які він власноручно посадив. Тут же він побудував цегляну церкву.

Велику шану і любов мав Туптало від простих людей, які слухали його пристрасні проповіді, що закликали до добра, злагоди і миру, високої моралі. Де б він не перебував,— залишав по собі створені школи для бідних, добрі поради і глибоку любов до прихожан.

Архимандрит Києво-Печерської лаври Варлам Ясинський, видатний бого­слов свого часу, доручає ігумену Димитрію (Тупталу) роботу над Життями святих.

Туптало погодився взятися за велику працю і 6 травня 1684 року розпочав роботу. У своєму "Деннику" Димитрій писав: "З Божою поміччю, на послу, почав писати "Життя Святих". "Дай, Боже, докінчити!" Найперше треба було встанови­ти джерела, на основі яких писати цю працю. Ясинський позичив у Москві "Великі Четы — Мінеї XVI століття" митрополита Макарія. З цього джерела о. Димитрій взяв багато потрібного матеріалу. В цілому, він використав 69 різних джерел. І під час самої роботи о. Димитрій вишукував різні джерела, наприклад, року 1693-го йому надали з Гданську потрібні Життя. Писав о. Димитрій мовою слов'янською, добавляючи живі українські слова, що було доступно зрозуміти широкому загалу читачів. Свою працю о. Димитрій полюбив усім серцем, і вона стала улюбленою на усе його наукове життя. Праця йшла, і Києво-Печерська Лавра стала готувати роботу до друку.

1689 року вийшов 1-й том "Житій святи". Вся церква щиро раділа досяг­ненням духовної культури.

Утравні 1693 року о. Димитрій віддав до друку ІІ-й том Житій, який вийшов у 1695 році, а 1700 року вийшов ІІІ-й том.

Кінець травня 1705 року став великим святом в Україні — вийшов IV том "Житія Святих". Крім цього, Туптало написав багато віршів, п'єс, духовних пісень, численні проповіді.

Поряд з цією науковою роботою Туптало виконує і важливі державні справи.

Так, в 1689 році в складі делегації разом з Іваном Мазепою Димитрій прибув у Москву для переговорів з царським двором та Московським патріархом. Тут відбулося його знайомство з майбутнім царем Петром І.

Петро І, ставши царем, викликав Туптала до Москви і запропонував посаду митрополита Сибірського і Тобольського.

Висока честь не принесла радості Димитрію. Його здоров'я і так було підір­ване непосильною щоденною працею над книгами. Далекий і холодний Сибір не обіцяв нічого доброго. Димитрій занедужав, і цар Петро І залишив його у Москві.

В 1702 році Туптало був призначений митрополитом у Ростов. Архиєрей Димитрій, митрополит Ростовський і Ярославський, тут завершив свою наукову роботу, пише проповіді, складає драми, кантати, веде велику просвітницьку діяль­ність.

За власні кошти відкриває у Ростові першу в Росії духовну семінарію на 200 учнів, яка готувала священиків. Напружена праця і незвийний холодний клімат підірвали ще більше здоров'я Димитрія. Прийнявши єпархію, він відразу ж вказав місце свого поховання: "...Благаю поховати мене в монастирі Святого Якова в куті церкви, де я показав місце. Смиренно про це благаю!"

У тяжких умовах згасло життя видатного сина України.

Він віддав свої сили і найкращі літа на освіту чужого народу, у чужих обста­винах, у чужому оточенні.

Келія, в якій жив Димитрій, була дуже бідна. А він все життя любив книги, і тут обкладався потрібною літературою і просиджував до пізньої ночі. На стіні висів годинник. І коли він "бив" якусь годину, Димитрій вставав, хрестився і проказував молитву до Божої Матері.

Митрополита Димитрія вражали неуцтво і недостаток внутрішнього благочестя російського духовенства. Паства була бідна, погрузла в забобонах.

Тому всі свої сили і знання віддав він боротьбі з неуцтвом і пияцтвом.

Завжди тихий і скромний Димитрій дуже терпів від тяжких обставин часу. Але ніс тягар достойно.

І свого чесного і святого характеру митрополит Димитрій не змінив до самої смерті. Любив Україну самовіддано, і цю любов заховав до могили.

І останній вечір свого життя присвятив спогадам про любе містечко Макарів і незабутню Україну.

27 жовтня 1709 року святитель Димитрій почував себе зовсім погано. Серце давало себе знати. Він сів і написав:

"За що не візьмусь — усе з рук валиться, дні мої стали темними. Очі мало що бачать..."

Увечері зовсім стало тяжко. Надворі був великий мороз. Добре натопили грубу і Димитрій біля неї грівся. Попросив церковний хор заспівати його улюб­лену кантату яку він склав замолоду. І стало так тепло ізмученому тілу, і змученій утисками останніх літ душі...

Уже було пізно, і митрополит відпустив хор, затримав тільки свого перепи­сувача Савку Яковлева. А душа боліла і минуле ставало на очі. І став Димитрій розповідати Савці, як хороше в Україні. Які високі були старезні тополі в рідному Макарові, і які пишні були там вишневі садки!

Розповідав про свою науку в Могилянській колегії; про свою першу працю проповідника... Розповідав, як тяжко він працював над "Життями святих", і як було багато перешкод у цій праці. Але він все витерпів. Димитрій був самотній, нікого з рідних при ньому не було — усі повмирали. Лише в Києві зосталася наймолодша сестра Параскева.

І тут, у Ростові, він був як у в'язниці. Все було йому чуже, і багато непривітних. "От приїхав малорос навчати нас!" Тільки й друзів, що цей хлопчина Савка Хоч з ним згадує минуле... Він розповідав йому про рідну Україну яку любив понад усе. А в кінці каже Савці:

— Час і тобі, синку, йти додому.

Поблагословив його й вклонився аж до землі — за переписку творів.

Хлопець збентежився і заплакав. А Димитрій ще раз вклонився:

— Дякую тобі, сину, за все!

Збентежений хлопець вийшов. Він був останній, хто бачив у той вечір Свя­тителя.

Потім Димитрій пішов у свою келію — каплицю, щоб помолитися на сон. Вранці 28 жовтня його знайшли в каплиці вже мертвого. Так і захолов на колінах. Смерть праведного легка. Упокоївся Димитрій на 58 році свого життя. На Рос­товському престолі пробув сім літ, в монашенському був 41 рік три місяці і вісімнадцять днів.

Поховали його там, де заповів,— у монастирі Святого Якова, під підлогою.

З часом підлога, яка була над могилою митрополита, почала вгинатися. Монастирська влада забоялася, щоб вона не провалилася. І в 1752 році поста­новили підлогу перекласти. Коли її зняли, то побачили зруйновану труну, а в ній зовсім нетлінне тіло митрополита Димитрія Ростовського.

Чутка про це чудо розійшлась по всьому Ростову.

Справу канонізації Димитрія до ліку святих московський Святий Синод вів довго, докладно вивчаючи її. Була створена спеціальна комісія. У березні 1757 року Синод прийшов до висновку — визнати Димитрія Святим і звернувся до цариці Єлизавети Петрівни, щоб вона дозволила сповістити про це всій Церкві християнського світу.

Нетлінні мощі Святителя знаходяться у Ростові Ярославської області в монастирі Св. Якова.


Життя Димитрія Туптала — це життя десятків подібних великих українців того періоду. Це вони, українці,— Л. Баранович, М. Смотрицький, І. Гізель, І. Вишенський, Г. Кониський і багато інших несли вітчизняну барокову культуру XVIII ст. в Росію. І серед них найталановитіша постать Данила Савича Туптала, а в церковному світі Димитрія Ростовського, якого історики назвали "найсвіт­лішою особистістю в церковному світі XVIII століття". А сучасний академік Д.С. Лихачов назвав його "останнім письменником, що мав величезне значення для всієї православної Східної та Південної Європи".

Історик Є. Поселянин зазначав, що усе те, що цінне в письменникові, мав Димитрій Туптало: вірність своїм переконанням, правдиву щирість, правду, що ні перед чим не спиняється, глибоку людяність і жагуче бажання добра ближ­ньому.

А ще — віру в те, що життя може стати світлішим, теплішим та кращим. Потім — блискуча освіта, живий і ясний виклад у його творах.

З 1684 року предметом головної турботи в житті святителя Димитрія стала підготовка до видання "Книги житій святи" (Четьі-Мінеї), над якою він працював до кінця свого життя. Це була титанічна праця. Жанр описів житій святих "Четы-

Мінеї", які йшли за порядком місяців (звідси — мінеї), і днів пам'яті конкретних святих — це стародавня християнська традиція.

Димитрій до кожного оповідання про святого доклав багато зусиль: пере­кладав із старослов'янської на просту мову, відкидав неістотне, добирав саме актуальне і історичне і т. д. Його мінеї були написані дохідливо і зрозуміло для всіх людей. Читання (четья) міней було складовою частиною церковного бого­служіння, житія чудотворців були ідейною і фактичною основою для проповідей.

"Четы Мінеї" святителя Димитрія стали найпоширенішими й улюбленими книгами для сімейного читання, виховання, оскільки тут загальнолюдський ідеал подавався не в формі нудних повчань, а через літературно опрацьовані образи святих подвижників. І тут треба віддати належне письменницькому таланту Димитрія Туптала.

Нерідко по його "Четьях Мінеях" вивчали грамоту, пізнавали світ, основи християнського віровчення.

Великий вплив на Тараса Григоровича Шевченка мали "Четы Мінеї". Ще в дитинстві Тарас вечорами з великим захопленням читав ці товсті книги, від яких не міг відірватись. Це вони формували світогляд майбутнього великого поета.

Колосальний і, можна сказати, вирішальний вплив справили "Четы Мінеї" Туптала на другого видатного сина України.

12 грубих книг магічно тягли до себе майбутнього відомого українського філософа, поета і прозаїка, церковного і громадського діяча, митрополита Івана Івановича Огієнка, вони заповнювали його всього і, як згадує він, "...читав їх з небувалим тремтінням і захопленням. Мені відкрився зовсім інший світ, світ ясний та блискучий, і саме буденне життя стало іншим. Я ходив, як заворожений... Я ясно відчув, що з того часу я зрозумів по іншому цілий світ і всі свої обов'язки в ньому. У мене виросли воля і розум, я виразно відчув у собі душу, що незалежна а ні від убогости, а ні від бідних обставин".

В Україні ім'я нашого видатного земляка, творча спадщина якого могла б скласти ЗО томів по 600—700 сторінок кожний, сьогодні мало кому відоме. Скла­лося так, що впродовж трьох віків Туптала, який з 58 років життя — п'ятдесят жив і працював в Україні, штучно перетворили на повністю російського церковного і культурного діяча.

І навіть православна церква внесла у свої списки святителя Димитрія як першого російського святителя синодального періоду. А його "Четы Мінеї" зазнали нещадної російської цензури: зі збірки були вилучені українські слова, і навіть українське бачення церековних проблем, викидалися цілі оповідання. Так з святителя Димитрія Туптала уперто роблять росіянина і його величезну культурну працю відбирають від українського народу...

В 1903 році "Четы Мінеї" Димитрія Туптала було вперше видано повністю в 12 томах в перекладі із слов'янської на російську мову Синодальною друкарнею в Москві.

Перевидання "Четьї-Міней" у 13 книгах здійснено в 1998 роцівСанкт-Петер- бурзі видавництвом "Наука".

Не Туптало винний у тому, що його твори переклали на мову російську й видають їх за культурні цінності російські. І не його вина, що росіяни обманно зробили українського патріота росіянином.

І Димитрій не винний у тому, що його, святого українського, фальшиво записують до святих тільки Російської Церкви.

Як письменник, більшість творів якого втрачено назавжди, як людина, навіть як святий — Димитрій Туптало пережив і переживає велику трагедію.

В 1651 році помер славний український молільник Ігумен Почаївський Іов Залізо, і того ж року в Макарові народився новий всеукраїнський, більше того — всеслов'янський святитель Димитрій Туптало. І навіть одного дня — 28 жовтня вони обоє упокоїлися навічно.

"Він був одним з найталановитіших і найосвіченіших вихованців Могилян- ської Колегії. Цей козацький син з 18 літ "поклав на себе послу": показувати народові дорогу живим словом, щирим пером і поширенням освіти" — писав історик О. С. Трачевський.

Значення його творчості колосальне. Це на працях Туптала виховувалося не одне покоління православної Європи. Опікун скривджених та нещасних, вели­кий постник Димитрій моральним життям своїм і впливами стояв вище за всіх.

Саме життя його — подвиг. Безперервний книжний труд у келії, постійне зацікавлення наукою та християнською побожністю — це щодення.

Християнський подвижник, людина енциклопедичних знань, талановитий проповідник, письменник, стиль і мова якого були зразком витонченості, автор і укадач однієї з найпопулярніших протягом двох віків книги для сімейного читання "Четы Мінеї",— це наш земляк Данило Туптало, найвірніший син України, що щиро молився за її долю перед Господом.

Він укрив нев'янучою віковічною славою і українську церкву, і український народ, і українську культуру.

Д. Нетреба

ДЖЕРЕЛА:

1. Житіє святителя Димитрія, Митрополита Ростовського, Чудотворца.— В кн.: Житія Святихъ изложения по руководству Четырех — Миней Св. Димитрия Ростовскаго. Москва, Синодальная тіпографія. 1903. ст. 402—430.

2. Митрополит Іларіон. Святий Димитрій Туптало. Його життя й праця. Історично- літературна монографія, 1960. Вінніпег. Канада. 224 с

3. Костомаров М. Ростовський Митрополит Дмитро Туптало. В кн.: Галерея портре­тов. К. Веселка 1993. ст. 217-226

4. Нетреба Д. С. Крізь серпанок віків. (Наш земляк — славетний син України) — "Макарівські вісті", 14 січня, 1998.

5. Кириловская церковь. Исторический очерк — приложение к газете "Кириллица"

N° 1.

6. Вирченко В. Святитель из Макарова,— Метро, 5—11 ноября 1999.

7. Проф. И. А. Шляпкин. Святий Димитрий Ростовский и его время 1651—1709

С.-Петербург. 1891.

8. С. М. Соловйов. Історія Росії з древні часів. Кн. 111. ст. 1365-1366. Кн IV

ст. 22-25

9. Закревський Николай. Описание Киева. Москва. 1868. 950 ст.— Про Туптала: 197, 352-363, 389, 581, 883,- Про дім Сави Туптала на Подолі: ст. 581.

10.Димитрий Ростовский. БСЄ. т. 8. ст. 359.

11. Українська Радянська Енциклопедія, с. 347, 392.

12. Історія міст і сіл Української РСР. (Київська область).

13. Альманах библиофила. М., "Книга", 1983, випуск 15,— Василий Калугин. "Ка- лейний летописец" Дмитрия Ростовского" С. 160—174.

14. Труды Киевской Духовной Академии, 1876, № 24, С. 544—545.

15. Титов А. А. Новые данные о святителе Димитрие Ростовском. М., 1881, С. 13.

16. История Украинской ССР. Т. 3., С. 214, 206.

17. История Киева. Т. 2, С. 50,— Савва Туптало — сотник.

18. В. Климов, кандидат філософських наук. Святитель Димитрій.— "Орієнтир" № 29, 21 липня 1994 р. С. 11.

19. Д. Нетреба. Незгасима зірка величі і слави. (До 350-річчя від дня народження Димитрія Ростовського (Данила Туптала).— "Макарівські вісті" № 8, 27 січня, 2001 p.— "Макарівські вісті" № 12, 10 лютого, 2001 p.— "Макарівські вісті" № 16, 24 лютого, 2001 p.— "Макарівські вісті" № 18, 3 березня 2001 р.